Мої сторінки в соціальних мережах

Новини
22.11.2020

Полтавський вечір: «Ворскла» розгромила «Колос» (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Команда Юрія Максимова впевнено провела зустріч з ковалівцями.

Детальніше>>
19.11.2020

Волейбол: «Полтавчанка» програла запорізькій «Орбіті» (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Дебютантки Суперліги не змогли на рівних протистояти команді із Запоріжжя.

Детальніше>>
23.10.2020

Скандали, переїзди та Решетилівка: яким було 7-е скликання Полтавської облради (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Перше пленарне засідання відбулося 20 листопада 2015 року.

Детальніше>>
Всі новини

«До роботи відносився чесно…»: історія розстріляного вчителя з Кобеляк

Василь Худенко більше 20 років пропрацював на викладацькій роботі, яка, щоправда, не змогла врятувати його під час сталінських репресій.

 

 

У різноманітних архівах, спочатку НКВС – КДБ, а потім Служби безпеки України, не один десяток років тихенько вкривалися пилом тисячі кримінальних справ людей, які для влади Радянського Союзу в одну мить стали фактично ворогами. Час від часу документи забирали зі спеціальних паперових скриньок для перереєстрації, а після смерті «вождя» Йосипа Сталіна – для реабілітації невинних людей. Гриф «таємно» зняли з цих справ лише в останні десятиліття, що дало змогу дізнатися правду про криваву ціну радянського режиму.

 

Герой нашої розповіді у 1930-і роки працював простим шкільним вчителем, однак необережні розмови в одну мить перетворили його на злочинця, через які він втратив власне життя.     

 

Освітянські традиції

 

Освіта в Кобеляцькому районі отримала свій розвиток на початку ХІХ століття, коли у невеличкому повітовому місті було відкрито першу школу (1806 рік). У дореволюційні роки ті родини, які не мали великих грошей на навчання своїх нащадків, відправляли останніх до місцевих, так званих, однокомплектних двокласних церковно-приходських шкіл, яких у місті налічувалося п'ять. У той же час для дітей заможних кобеляччан працювали приходське училище, жіноча восьмикласна гімназія, чоловіча восьмикласна гімназія, а також комерційне училище.

 

Наприклад, у 1901 році в місті, окрім інших, діяли кобеляцьке Олександрівське трикласне міське училище (керівник – Олександр Фисенко), жіноча прогімназія (неповний середній навчальний заклад, в якому навчалися 4—6 років, попечителька – дружина лейтенанта флоту Російської імперії Катерина Білевич) та парафіяльне міське училище (керівник – Даниїл Закаблук).

 

Початок Другої світової війни Кобеляки зустріли з трьома середніми, трьома неповними середніми та однією початковою загальноосвітньою школою.

 

Випуск 10 класу Кобеляцької школи №2. 1941 рік. Серед вчителів Василь Худенко (джерело – facebook-група «Історична Кобеляччина»)

 

Шкільне покликання

 

Василь Іванович Худенко народився у 1897 році в селі Бреусівка Козельщинського району у простій родині. На момент арешту сина його тато, 78-річний Іван Прокопович, через отриману раніше травму був непрацездатним. За ним доглядала його донька Олена, яка проживала в одному домі з ним та працювала продавчинею. Брат Михайло мешкав у тодішньому Дніпропетровську.

Родину розкуркулили у 1920 році.

 

«З 1908 по 1917 рік я навчався у гімназії міста Кобеляки, 1917-1918 роки у Київському університеті. З 15 грудня 1918 року до моменту арешту весь час працював на навчальній роботі. У Білій армії не служив. У Червоній Армії не служив, звільнений від служби як вчитель. Закінчив заочно Київський інститут соціалістичної вихованості у 1931 році та Сумський педуніверситет у 1940-у», - розповів чоловік під час допиту 3 липня 1941 року.

 

Разом з дружиною Стефанидою виховував доньку Анну - студентку Харківського медичного університету, та сина Всеволода, який навчався у 2-й школі Кобеляк, де сам Василь Худенко викладав фізику та математику.

 

Арешт

 

Прізвище Худенко вперше потрапило на очі слідчих НКВС за декілька років до арешту чоловіка. Ще 14 жовтня 1937 року під час допиту вчитель неповної середньої школи Кузьма Деркач з села Мала Перещепина Новосанжарського району (засуджений особливою трійкою до розстрілу 2 грудня 1937 року – прим.автора) ніби-то заявив лейтенанту Держбезпеки Фірсову:

 

«Бажаючи слідству розказати правду, я даю наступні покази: у селі Мала Перещепина Новосанжарського району організації (контрреволюційної) не було, а з 1933 року існувала контрреволюційна група, яка складалася з:

…6. Худенко Василь Іванович – вчитель – виходець з куркулівської родини, де точно працює (він) я не знаю, начебто працює у Кобеляцькому районі».

 

Свідчення вчителя, на перший погляд, можуть декому здатися цілком правдивими, однак не слід забувати про той факт, що будь-які підписи під свідченнями представники полтавської НКВС досить часто здобували за допомогою тортур або фізичного тиску на родину звинуваченого. На підтвердження цього можна привести свідчення начальника 3-го відділу полтавського управління НКВС (з березня 1938 по травень 1939 року) Володимира Платонова, який він дав під час власного допиту 7 липня 1939 року:

 

«…був відведений ізольований кут з кількох кімнат. Що там робили зі співробітниками майже ніхто не знав, це було великим таємним ділом. Але шум та крики було чути майже щодня, і як зараз стало відомо зі слів робітників цієї слідчої групи, всіх поголовно по вказівці Волкова (керівник Полтавського УНКВС у 1938 – 1939 роках – прим.) били. Одного разу, зайшовши по справі до Мироненка, я застав його, коли він бив Каменецького.

Які саме накази по співробітникам давав Поляков – замісник начальника управління НКВС – не знаю, але мені відомо, що колишній начальник спецгрупи Олексієв приносив йому корегувати протоколи допитів».

 

 

У двері будинку вчителя, який мешкав по вулиці 1-го Травня, 7 постукали близько опівночі 3 липня 1941 року. Через багато років, у серпні 1964 року, син Всеволод розповів:

 

«Арешт пройшов на квартирі за місцем проживання нашої родини без пред’яви будь-яких звинувачень. Під час арешту у нашій квартирі пройшов принизливий обшук, під час якого нічого такого, що могло дискредитувати тата, знайдено не було. Всі документи батька (за виключенням паспорту, який був конфіскований при арешті) збереглися до цього часу…».   Орден №17 на арешт та обшук Худенка працівниками Кобеляцького управління державної безпеки ПОУ НКВС УРСР видали за майже два місяці до захоплення німецькою армією міста - 3 липня 1941 року. Документ підписали слідчий місцевого відділку НКВС Олексій Таран. Понятими стали Евій Варшовський та Микита Детюк. Слід зазначити, що останній в документі поставив підпис під пунктом «працівник НКВС, який проводив обшук».

 

Під час обшуку, який згідно з документами тривав до 1:15 ночі, у чоловіка конфіскували паспорт, документ на заміну, довідку про непридатність до військової служби та фотоапарат.

 

До теми: сталінські репресії на Полтавщині: історія розстріляного директора сільськогосподарського інституту.

 

Із постанови про арешт від 25 червня 1941 року:

 

«Худенко Василь Іванович під час звільнення народів Західної України та Західної Білорусі висловлював негативні настрої по відношенню до радянської влади».

 

Згідно з документом, 17 вересня 1939 року ввечері чоловік під час однієї з розмов ніби-то сказав:

 

«…Через це звільнення Західної України та Західної Білорусі наші можуть втратити голову, тому що Німеччина забере Польщу і тоді вступить у війну з СРСР. У цій війні Німеччина переможе СРСР, бо нашу техніку з німецькою не порівняти – у Німеччині техніка набагато краща за нашу».

 

Окрім того, 27 квітня 1941 року ніби-то зазначив:

 

«Гітлер – ставленик Вільгельма, він – військовий геній: б’є всіх навколо та перемагає. Після завершення війни з державами, окупованими Німеччиною, остання обов’язково нападе на СРСР, і які ж ми будемо бідні, коли вступимо у війну з Німеччиною…

Коли з Фінляндією по суті нічого не зробили, а з Німеччиною і потім нічого не зроблять».

 

 

Допити

 

Тієї ж ночі пройшов перший допит.

 

«По соцпоходженню я з куркулів. Тато мій мав землі до революції 100 га. Господарство націоналізовано у 1920 році, і в садибі мого тата був організований радгосп. Я весь час навчався з малих років», - розповідав вчитель.

 

Слідчий звинуватив Худенка у службі на царській армії, навчанні у Полтавському офіцерському училищі, а також «приналежності до контр-революційної групи» під час роботи у Малоперещепинській школі у 1933 – осені 1935 року, однак сам Худенко все категорично заперечував.

 

 

Чоловіка відправили до Кременчуцької в’язниці, де допити продовжилися.

 

«…Я вороже до радянської влади не був та жодної антирадянської агітації не вів, за виключенням окремих розмов серед колективу вчителів, де я, згадуючи старі часи, говорив у присутності Священого Федора Афанасійовича, Мешалова та інших приблизно взимку 1941 року, що раніше вчителі гімназії жили добре, були забезпечені всім, отримували багато грошей та їздили закордон», - заявив вчитель під час допиту 14 липня.

 

Того ж дня він відмовився визнавати себе винним у звинуваченні по статті 54-10 ч.1. Кримінального кодексу УРСР («антирадянська пропаганда і агітація»).

 

Що сказали працівники школи та у раді

 

Іван Карнаух (Кобеляки, вчитель середньої школи):

 

«…до роботи він (Худенко) відносився формально, недоброякісно по питанню виховання учнів, за що неодноразово доводилося вказувати йому на це…

Окрім того Худенко…зовсім не виконував накази вищих органів по питанню практичної роботи зі своїми учнями, неодноразово обговорювалось питання по ньому на педагогічних зібраннях колективів вчителів».

 

Щось подібне ніби-то говорив також ще один вчитель Іван Дикий:

 

«…я знаю його як людину вороже налаштовану до Радянської влади та її заходів, який систематично висловлював своє невдоволення радянським ладом..».

 

У підсумку в постанові при пред’явленню звинувачення оперуповноважений Кобеляцького РО КГДБ Кравченко 14 липня 1941 року написав:

 

«Справа №4600. Худенко В.І. показує негативні настрої по відношенню до радянської влади».   

 

Із довідки однієї з сільських рад Козельщинського району Полтавської області, датованої 30 червня 1941 року:

 

«…Худенко Іван Прокопович (тато) є уродженцем хутору Худенки. До революційного часу мав у своєму користуванні 140 га землі, вітряк, дім, сарай, комору, волів, коней, корів 5 шт., молодняка ВРХ 10 шт., овець 60 шт., кінну молотарку, вітряний млин, 5-6 осіб робітників постійно та 10-15 сезонно…».

 

 

«…тепер я винуватим себе визнаю в антирадянських розмовах»

 

В обвинувачувальному заключенні від 31 липня 1941 року написали зі слід Худенка:

 

«…вину свою визнав лише у тому, що негативно висловлювався про життя радянського вчителя, систему постачання населенню продовольством в СРСР та стримував учнів від поїздки на навчання до ФЗН (школи фабрично-заводського навчання). Говорив їм, що «там турбуватися про них ніхто не буде», тим самим зривав виконання урядового завдання. В іншому себе винуватим не визнав…».

 

Документ підписали працівник МРО НКВС лейтенант держбезпеки Кузнецов та начальник Кобеляцького МРО НКВС, молодший лейтенант Пироженко. На судове засідання мали викликали окрім звинуваченого ще 5 осіб, однак ще раніше свою темну справу зробили НКВС - окрім Івана Карнауха всі інші померли.

 

 

Підготовче засідання військового трибуналу військ НКВС Харківської області пройшло за два дні до захоплення Першої столиці України німецькими військами (1 вересня 1941 року)  під головуванням військового юриста 1 рангу Мироненка та членів трибуна Вязовського та Мовчана.

 

У зв’язку з наближенням фронту до Харкова справу передали до військового трибуналу військ НКВС Татарської АРСР, який тоді знаходився у Казані. З цієї причини розгляд справи продовжилось лише 3 жовтня.

 

Так звана «трійка» складалася з військового юриста 3 рангу Урусова, а також народних засідателів – старшого лейтенанта держбезпеки Соколова та лейтенанта держбезпеки Батулина. Також був присутній військовий прокурор військ НКВС Татарської АРСР, військовий юрист 2 рангу Семикозов.

 

Вирішальне у справі закрите судове засідання відбулося 19 жовтня у в’язниці міста Мамадиш. На ньому головували Жеренов (посада невказана) та так звані народні засідателі…старший міліціонер Баженков та молодший командир взводу Попов.

 

На засіданні підсудний попрохав суддів:

1) витребувати протокол промислової (вчительської) наради за липень 1941 року зі школи, де він працював та де «відзначено, що він ударник (праці)»;

2) викликати в якості свідків Іваненка Михайла Єфимовича, Дубініну Лідію Нацисовну та Єщенко Галину Андріяновну, які проживали у місті Кобеляки для «дачі йому характеристики».

 

Натомість, головуючі суду вирішили, що через ситуацію, яка складалася (війна), викликати свідків не було можливим. До того ж підсудного Худенка «звинувачують не у халатному відношенні до праці», тому у заявленому клопотанні відмовили.

 

Сам чоловік не визнав себе винуватим в антирадянській агітації, щоправда, наприкінці засідання підсудний згідно з архівними документами ніби-то заявив наступне:

 

«…тепер я винуватим себе визнаю в антирадянських розмовах, але цією розмовою шкоди для Радянської влади не завдав…».

 

У своєму останньому слові вчитель прохав судів врахувати його багаторічну роботу в школі.

 

«…я на викладацькій роботі працював 23 роки, освіту здобув при Радянській владі. До роботи відносився чесно та добросовісно, тому прохаю винести виправданий вирок…».

 

Через годину, об 11-й, судді пішли до нарадчої кімнати. Вирок – вища міра покарання (розстріл) без конфіскації майна, так як «у засудженого його не було».  Його виконали 4 лютого 1942 року.

 

 

Реабілітація

 

Майже два десятиліття справа вчителя Худенка вкривалася пилом серед тисяч інших справах  на полицях архівів НКВС.

 

Фактично, факт реабілітації кобеляччанина розпочався 16 березня 1957 року, коли на стіл керівника обласного НКВС ліг лист-скарга від мешканця Вінницької області Анатолія Деркача:

 

«У липні 1941 року в Кобеляках був арештований органами МВС мій нерідний тато, з яким я ніколи не мешкав…Радянський педагог був безпідставно обмовлений, як мені стало відомо, тими, хто під час фашистської окупації всі як один стали на шлях зради Батьківщини – Тарнавським, який працював бургомістром Кобеляцького району та застрелився при наближенні Радянської армії у 1943 році, Дибином, Ходотом, Карнаухом та їм подібними…».

 

Скаргу НКВС тоді відмовилися задовольняти, щоправда у 1964 року після листа Всеволода Худенка (рідного сина) за справу знову взялися – почався розшук осіб, які могли знати засудженого. Одним з вирішальних у повторному розгляді справи став допит Івана Дикого, який тоді працював завідувачем учнівською частиною школи №4.

 

 

Цікаво, що під час допиту 1964 року він, на відміну від 1941 року, говорив про Худенка лише хороше.

 

«…Худенко був грамотним педагогом, предмет фізики знав добре і до дорученої йому роботи відносився добросовісно. Окрім того, він уміло керував фізичним кабінетом у нашій школі. По своєму характеру він був спокійним чоловіком, замкнутим та нерозмовним, нікому з учителів та учнів не причинив ніякої шкоди…».

 

Щодо причин свої перших негативних показів чоловік заявив:

 

«...на тому допиті (1941 року – прим.автора) я дав про Худенко такі ж показання, характеризував його лише з хорошого боку, однак слідчий (його ім’я мені невідомо) заявив мені, що я нічого про Худенко не знаю. Він (слідчий) також сказав, що ніби-то Худенко проводив серед вчителів злобну та антирадянську агітацію…Він вигнав мене з кабінету, і більше на допит мене не викликали.

Щодо моїх показань 1941 року заявляю, що вони є неправдивою вигадкою слідчого».

 

Слід зазначити, що більшість людей, які «потрібно» відповідали на питання під час слідства 1941-го , не дожили до  перегляду справи:  

 

Із довідки міської ради Кобеляк 1964 року:

 

«…колишні мешканці Кобеляк Карнаух Іван Петрович, Кирейко Дмитро Константинович, Священий Федір Афанасієвич померли, а Тур Григорій Потапович, Дубина Лідія Нарцисівна, Єщенко Галина Андріївна, Слоінський Іноль Йосипович з міста Кобеляки виїхали та місце проживання міській раді невідоме…».

 

Постановою від 18 березня 1965 року Президії Верховного суду міста Казань вирок Василю Івановичу Худенку відмінено, а кримінальну справу припинили через відсутність складу злочину.

 

------------

Автор висловлює вдячність адміністратору інформаційно-довідкової зали сектору архівного забезпечення УСБУ в Полтавській області Олені Євдокімовій за допомогу у створенні матеріалу.

 

 

Більше історій та світлини у групі «Історичні Кобеляки» у соцмережі facebook.

 

 

Читайте також:

 

Кривавий 1938-й: історія полтавського ката, через якого розстріляли тисячі людей

 

Сталінський терор: історія репресованого директора полтавського вишу

 

Кобеляцький Голодомор: історія керівника, якого звинуватили у зриві хлібозаготівель

 

Олег ДУБИНА,

doa.in.ua

Loading...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Надіслати запитання
Ваше ім'я

Invalid Input
Email

Invalid Input
Ваше повідомлення

Invalid Input
Останнє з блогу
11.11.2020

Стартові 366 днів голови Полтавської ОДА Олега Синєгубова (ФОТО)

Перший рік на посаді очільника області для харків’янина вийшов непростим.

Детальніше>>
26.04.2020

«До роботи відносився чесно…»: історія розстріляного вчителя з Кобеляк

Василь Худенко більше 20 років пропрацював на викладацькій роботі, яка, щоправда, не змогла врятувати його під час сталінських репресій.

Детальніше>>
Читати блог