У спортивній залі університету «Полтавська політехніка імені Ю. Кондратюка» відбулися змагання з таїландського боксу.
Збірна України з волейболу сидячи проводить збір у спорткомплексі “Колос” у Решетилівці.
10 років тому спочатку невеликі зібрання перетворилися на великі мітинги проти авторитарної влади.
Кобеляцький «Колос», який наступного року відзначатиме сторіччя з дня заснування, у 1944 році мав назву «Переможець».
Найвідоміша газета Кобеляцького району отримала життя на початку ХХ століття зі зміною влади: у 1919 році з’явився «Голос бідноти», який, щоправда, проіснував лише рік. Згодом назву змінили на «Вісті», через десятиліття чергове оновлення – тепер «За колективізацію».
У 1936 році видання перейменували на «Більшовик». Він проіснував до самого приходу німецьких військ у райцентр (вереснь 1941 року).
У 1944 році з’явився «Переможець» - видання Кобеляцького районного комітету КП(б)У та райради депутатів трудящих. Точну дату першого видання «Переможця» назвати зараз складно. У Державному архіві Полтавської області першим збереженим до наших часів примірником є видання за понеділок, 1 травня 1944 року. Однак слід зазначити, що за нумерацією вказана газета мала №28 (35).
Компонування газети було звичним для сталінських часів: на першій шпальті в основному публікувалися накази вищого керівництва країни та оперативні зведення Радянського Інформбюро, а на наступних – невеличкі матеріали-замітки про життя району, успішну «боротьбу за високий врожай», оголошення та огляд міжнародних новин.
Відповідальним редактором був В.Т. Поберій. Тираж від 600 до 2000 екземплярів. Ціна – 15-20 копійок.
Про що писали у газеті
(Орфографія тексту збережена)
«Добре налагоджена робота в дитяслях колгоспу імені Леніна. Діти забезпечені смачними обідами. Видаються їм і кондвироби. Колгоспниці з радістю вправляють дітей до дитясел, а самі самовіддано працюють на колгоспних полях» (С.Поберій, 14.5.44)
«…Старики говорять – не пам’ятаємо, коли був такий хліб на землях нашого колгоспу, високий і густий, миша не пролізе. А колосся, неначе бичі, довгі та важкі. Навірняка буде більше 100 пудів на гектар» (С.Варава, 13.7.44)
«Керівники колгоспу «Шлях до комунізму» багато говорили і обіцяли в районі та нарадах і в себе на місці, в колгоспі, що до збиральної підготуємось якнайкраще, вийдемо в поле у всеозброєнні. Це все слова, а діла зробили, соромно й казати. Правда, колгоспники вийшли на жнива організовано, дружно приступили до збирання врожаю.
Пустили агрегат жаток на тракторній і кінній тязі. Тільки зайшли в ділянку дорідного жита, і зразу ж тобі біда—всі жатки вийшли з ладу.
Оце вам і … ми готові, як по маслу піде, тільки почати. Ну і почали, вірніше, не жнива, а ремонт жаток в полі.
Це ще й не все. В'язальниці вийшли без грабель, і почали роботу знеосіблено, обкосів не зроблено, питтєвої води в поле не вивезено. Виявилось багато недоліків, всіх не перелічиш.
Всі виявлені недоліки першого дня на жнивах, треба зразу ж ліквідувати і збиральну провести так, як цього вимагав фронт», ваша батьківщина».
(Ф.Рєпін, 16.7.44)
«В місті Кобеляки є їдальня. Вона розташована на п'яти вуглах, де схрещуються вулиці Ленінська, Першотравнева і Жовтнева.
Їдальня обслуговує робітників і службовців - одиноких і сімейних. Готують тут і лише сніданок і обід. Відкривають її о 8 годині ранку. Особливо зранку бувають великі черги. Кожен спішить раніше поснідати, щоб не спізнитися на роботу.
— Якщо Надя буде обслуговувати, значить не спізнимось - гомонять в черзі.
І дійсно, Надя офіціантка привітлива, обслуговує дуже швидко, всі задоволені і не нахваляться Надєю.
Коли діжурить Ніна, можете почути одні прокльони. Доводиться довго чекати, нервувати і апетіт пропадав. Ця не спішить, ходить від столу до столу, як пава.
Нема їй нужди, що люди спішать на роботу.
Буфетчиця Міронова - це умниця. У неї багато знайомих. Вона може чеки передавати через голови знайомим і нічого їй не говори, бо підніме такий трам тарарам, що хоч тікай з їдальні. Часто й густо робітники йдуть на роботу не снідавши.
Завідуючої їдальні теж не чіпай. Вона на скарги спогорда відповідає: «Кому невгодно можете столуватись дома».
Щоб не спізнюватись на роботу або не залишатись без сніданку, надіємося, що Міронова буде відпускати чеки всім по черзі, без вибору, офіціантка Ніна повороткіше запрацює, а тов. Лукачова зверне серйозну увагу на недоліки в роботі їдальні».
(Н.Науменко, 24.8.44)
«Партія й уряд нашої країни особливі турботи проявляють про радянського вчителя. Видано навіть постанови про покращення матеріально-побутових умов учителів.
Але голови споживчих товариств – Бродщанського т.Гусаренко, Марківського т.Шевела грубо порушують ці постанови…
Голова РСС тов. Коопчатий мало контролює і перевіряє роботу голів споживчих товариств, а навпаки, потурає їм».
(Є. Ілляшенко – голова РК спілки РПСШ, 5.11.44)
«…За обліком 1-4 класи повинно відвідувати 4697 учнів. Отже є відсів учнів, серед яких більшість дітей фронтовиків, сироти, які через матеріально побутові умови не можуть відвідувати школу…»
(Є.Ілляшенко, 26.11.44)
«Два дні (15 і 16 березня) в м.Кобеляки триває судовий військового трибуналу під головуванням майора юстиції тов.Чунаєва…
На лаві підсудних зрадник Батьківщини бувший начальник поліції Кобеляцького району Іордан К.А.
…Воєнний трибунал визнав цілком доведеною вину підсудного в злочинах і засудив підсудного Іордана до вищої кари розстрілу.
Вирок був вислуханий численними трудящими м.Кобеляки, що зібралися у залі суду, з напруженою увагою і зустрінутий одностайним схваленням».
(29.3.45)
«Я зі своєю сестрою Алою два рази проглянула кінокартину «Клятва». Дуже цікавий фільм. Перший раз ніби так швидко пройшла картина, що ми й не надивились на товариша Сталіна. Вирішили піти вдруге…».
(Люда Баглай – учениця ІІІ класу Кобеляцької ІІ семирічної школи, 10.11.46).
«Днями райпрокуратура зробила слідство і притягла до відповідальності за самогоноваріння громадян Ф.Ф.Глушко, І.П.Рижов, Л.Каблучка та А.А. Стовбу по 132 ст.КК. Справу на них передано до народного суду.
Народний суд розглянувши кримінальні справи у відкритому судовому засіданні засудив цих громадян від 1 до 2 років позбавлення волі».
(П.Григоренко – райпрокурор, 5.3.1946)
«Зустрічаючи свято трудящих – Перше травня, колектив працівників готелю м.Кобеляки провів значну роботу по наведенню порядку навколо будинку готелю. Посаджено дерева, підправлено клумби, на яких посіяні різноманітні квіти, приведено у належний стан все подвір’я – боремося за культуру міста».
(О.Крилівська – завідуюча готелю, квітень 1948 року).
Вірш визволення
На першій шпальті номеру №77 (485) від 23 вересня 1948 року був надрукований вірш «Найщасливіший день», присвячений дню визволення Кобеляк від німецько-фашистських військ. Його автором був Яким Дубина.
Можливо, мова йде про відомого місцевого учителя Якима Ілларіоновича Дубину – «Почесного громадянина міста Кобеляки» (2006).
Щаслива хвилина для всіх наступала.
У кожного в серці надія зростала.
І кожен в ній бачив всім мукам кінець,
Бо йшов визволитель, радянський боєць.
Ця хвиля до нас метеором летіла,
Зі сходу примчалась, мов грім загриміла.
О, люті вандали, прокляті тевтони!
Розплата ще буде. Держіться нерони!
А скоро той час. Бо дивись! Відступають!
В останнє грабують, мерзенно вбивають.
Кругом все горить, всюди палає.
Під постріли й гуркіт снаряд завиває.
Розбіглися люди: хто в окіп, а хто в ліс...
О, скільки в цю ніч було вилито сліз!
На ранок все стихло, бо ворог вже зник,
А в місто вступали - чувсь рідний язик.
І сонце вставало ясне і умите,
І листя шепталось росою облите.
І сонце всміхалось, промінням лило,
А десь гуркотіло, гриміло ревло...
І плакать, сміятись — все зразу хотілось,
І серце, здавалось, швидше забилось.
Скрізь чулися сміхи і радісні звуки,
Усі пробудились з тяжкої розпуки,
Вітали героїв, що йшли по путі.
Цей день найщасливіший завжди в житті.
І на останок слід відзначити, що теперішню назву («Колос») газета отримала у 1965 році.
Автор висловлює вдячність архівісту І категорії відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області В’ячеславу Сушко за допомогу у створенні матеріалу.
Читайте також:
80 років пам’яті: історія кобеляцького священика – агента НКВС
Олег ДУБИНА,
doa.in.ua
Рік вийшов складнішим, ніж очікувалось, але іншого ніхто й не обіцяв.
Полтавщина втратила людину, яка неймовірно любила спорт та ще сильніше «Ворсклу».