Мої сторінки в соціальних мережах

   

Новини
03.02.2024

Відкритий чемпіонат Полтавщини з муай тай: кращі моменти (ФОТО та ВІДЕО)

У спортивній залі університету «Полтавська політехніка імені Ю. Кондратюка» відбулися змагання з таїландського боксу.

Детальніше>>
27.01.2024

Паралімпійська збірна України з волейболу сидячи відновлює форму на Полтавщині (ФОТО)

Збірна України з волейболу сидячи проводить збір у спорткомплексі “Колос” у Решетилівці.

Детальніше>>
13.01.2024

Полтавський Євромайдан: кадри історії (ФОТО)

10 років тому спочатку невеликі зібрання перетворилися на великі мітинги проти авторитарної влади. 

Детальніше>>
Всі новини

По той бік війни: історія полтавця, який 70 років тому воював на боці нацистів

Григорій Філоненко до потрапляння у німецький полон працював на радянському прифронтовому аеродромі, після чого брав участь у боротьбі проти партизан та служив у протитанковому батальйоні.

 

 

Радянська пропаганда ще за панування Йосипа Сталіна беззаперечно розділила українців та представників інших національностей колись великого Союзу у Другій світовій війні на тих, хто воював у Червоній Армії, та тих, хто був проти неї. Однак якщо про бійців, які боронили нашу землю у складі Радянський військ, відомо у достатній мірі, то про долю людей «по той бік війни» ми почали по-справжньому дізнаватися лише останніми десятиліттями.

 

Герой нашої сьогоднішньої розповіді за 4 роки встиг повоювати і за німців, і за «червоних», що негативно вплинуло на його післявоєнне життя. Більше про це розповідається у його особистій справі, з якою ми ознайомилися в архівах Служби безпеки України.

 

Довоєнне життя та полон

 

Григорій Іванович Філоненко народився 1 грудня 1924 року у селі Крутовщина Великобагачанського району Полтавської області у родині селян-середняків (батько Іван до 1941 року працював на машинобудівному заводі, під час окупації - садоводом, а мати Марія – на взуттєвій фабриці), де окрім нього були ще сестри (Ольга та Євдокія) та брат (Дмитро, загинув під Гомелем за нез’ясованих обставин у 1945 році – прим.автора). У 1934 році родина переїхала до Полтави, а Філоненко пішов навчатися до місцевої школи №6, у якій пробув до 1939 року. До війни мешкав у будинку за адресою Глиняний провулок, 1.

 

 

З матеріалу допиту:

 

«…вступив до механічно - технологічного технікуму міста Полтави, у якому провчився до початку Великої Вітчизняної війни. Коли розпочалась війна, я почав працювати у 133-й авіамайстерні, яка розташовувалась на аеродромі Полтави».  

 

У серпні 1941 року з наближенням німців до Полтавщини Філоненко разом з частиною евакуювався до міста Кузнецьк Пензенської області. Наступною зупинкою військового з’єднання мала стати станиця Ярославська (Північний Кавказ).

 

«У період літнього відступу Червоної Армії у 1942 році я, залишаючись до останнього моменту на аеродромі у Сельську, потрапив в скрутне становище. Наша група поверталася до станиці у той момент, коли залізничне сполучення вже перервалося. Ми вирішили йти до міста Орджоникідзе, де у той час знаходився штаб 5 повітряної армії. Як потрапив до полону? Коли ми дійшли до станиці Ярославської, то місцеве населення нас попередило, що німці знаходяться вже навколо неї. Ми не повірили, продовжили свій шлях. Відійшовши декілька кілометрів від станиці, побачили на власні очі колону німецької техніки та повернули назад, однак станиця вже була зайнята німцями. Здалися першим зустрічним німцям…».

 

Це сталося у середині вересня 1942 року. Наступні декілька днів чоловік пропрацював на господарських роботах у німецькій військовій частині, яка згодом переїхала до Елісти. У самому місті частина окупантів затрималися ненадовго, щоправда далі рушила вже без Філоненка – чоловіку вдалося сховатися.

 

Повернення до Полтави

 

Мешкати на новій території Філоненко не захотів, тому вирішив повертатися додому.

 

«…пішов до німецької комендатури. На основі паспорта, який був при мені, комендант Елісти надав мені пропуск на в’їзд до помешкання у Полтаві, тобто за місцем проживання. У вересні 1942 року я прибув додому, але реєструватися не поспішав.

Через 15-20 днів на мою квартиру принесли повістку на моє ім’я з міської німецької поліції, що зобов’язувала мене явитися на вулицю Пушкинську у колишній будинок Радянської Армії (теперішній Палац дитячої та юнацької творчості – прим.автора). Після прибуття за місцем призначення мене направили на Південний вокзал до відділку поліції».

 

Там чоловіка зустрів начальник відділку за прізвищем Кули-Баба (командир 120-го охоронного поліцейського батальйону, уродженець села Нижні Млини,  – прим. автора), який знайшов для нього нове місце роботи.

 

 

Охоронний батальйон та втеча

 

У містах, захоплених німецькими військами, одним з перших створювалися підрозділи так званих «охоронних команд (нім. Schutzmannschaft), які відповідали за «німецький» порядок, а також брали участь у каральних операціях.

 

Героя нашої розповіді відправили до навчального взводу, який готував командирів для охорони складів.

 

«Не пам’ятаю точно назву тієї частини, але здається, це був 120 охоронний поліцейський батальйон. До кінця року ми проходили військову підготовку, прийняли німецьку присягу, а 1 січня 1943 року наш батальйон передислокувалася до Києва, а згодом до Білої Церкви, де його особовий склад 3-4 рази виїжджав на каральні операції проти партизан, однак у самих боях участі не брав. Прочісували ліс, але партизан не бачили. Саме у цій частині нас одягли у німецьку військову форму».

 

Далі був Фастів, де полтавець служив у групі, що складалася з 25 осіб. Поліцейські з гвинтівками охороняли місцеву залізничну станцію. Щоправда, новий порядок українцям, напевно, не сподобався – деякі з них вирішили тікати.

 

«У вересні, 22 числа 1943 року, я зговорився зі своїми товаришами Острошапкою Михайлом, Огарковим Леонідом, Раздай-Беда Хомою щодо дезeртування з поліцейської команди. Нашою ціллю було приєднання до радянських партизан. Із собою ми захопили три гвинтівки.

Не дійшовши до села Путіївка, побачили залізнодорожну будку, у якій знаходилися німецькі солдати. Ми їх обеззброїли. Також там знаходилися двоє росіян, які приєдналися до нас».

 

Незважаючи на всі зусилля, з партизанами так і не вдалося зустрітися.

 

«Вирішили зупинитися на ночівлю у лісі. Вранці Раздай-Беда запропонував мені та Огаркову піти у Фастів та шукати людей, які хотіли б перейти з німецької служби до партизан. Коли я та Огарков прийшли на станцію Фастів, то зустріли німця…який керував нашою групою (що мала охороняти залізничну станцію – прим.автора). Він вилаяв мене та запропонував зі зброєю повернутися на пост, що я через деякий час і зробив».

 

Пізніше у полтавця разом з Огарковим, якого також повернули, відібрали усі  документи та кинули до в’язниці. Почалися допити. Чоловіки не зізнавалися, однак один з «добровольців», якими раніше група поповнилася після обеззброєння німецької групи, вказав, що саме Філоненко брав участь у нападі на блок-пост, після чого полтавцю нічого більше не залишалося, як зізнатися у всьому.

 

«Після майже трьохмісячних допитів, здається 25 чи 28 грудня 1943 року, мене разом з Огарковим на ешелоні відправили до Берліну, де посадили до Шпандауської в’язниці, а потім до Шевеля».

 

Щоправда і тут полтавець затримався недовго – за попередньою змовою під час допитів Філоненко та вказаний раніше Огарков в один голос говорили німецьким слідчим, що їх в Україні затримали за п’янство та хуліганство.

 

Берлін та «фауст-батальйон»

 

У липні 1944 року, через два тижні після допитів, героя нашого матеріалу відправили до школи протипожежної охорони, а після її закінчення - у протипожежну частину Берліна, де Філоненко служив до лютого 1945 року.

 

«Одного дня у приміщення, де ми знаходилися, прийшов полковник Дяченко, який у розмові з нами запропонував вступити до формуючої частини, обіцяючи при цьому кращі умови проживання. Щодо призначення частини говорилося, що вона буде боротися проти радянських танків (так званий «фауст-батальйон» мав на озброєння реактивні гранатомети фаустпатрони – прим.автора). Вона знаходилася у німецькому місті Глац, складалася з 3 рот – українців та представників інших національностей Радянського Союзу…».

 

Забігаючи наперед слід зазначити, що вказана частина так жодного разу й не вступила у справжній бій, а в квітні 1945 року її керівники вирішили здатися американським військам. У Філоненка були інші плани – по дорозі полтавець разом з бійцем Володимиром Усиком планово відстали від частини, плануючи залишитися на території, яку зайняли війська Червоної Армії.

 

Повернення до Червоної армії

 

В одному із сіл тодішньої Чехословаччини місцевому населенню чоловіки заявили, що втекли з німецьких робіт. Згодом Філоненко опинився у партизанській бригаді «Народний месник», під час допитів чоловіку вдалося приховати службу у поліції.

 

«25 травня загін був розформований, а особовий склад, включаючи мене, направлений до 113 Запасного стрілецького полку, звідкіля у серпні направили на службу до 111 стрілецької дивізії, 399 полку в якості шофера».

 

 

Цікаво, що під час одного зі своїх післявоєнних допитів полтавець розповів, що підробив у документах дату початку своєї служби, додавши 2 місяці. За словами чоловіка, це було зроблено для чого, щоб можна було отримати медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр», яку після війни вручали бійцям, що воювали проти загарбників. У той же час чоловік так і не ризикнув пред’явити підробку командуванню.

 

Суд

 

Можливо, ця історія для героя нашої розповіді завершилася б щасливо, якби одна з перевірок працівників «СМЕРШу» не знайшла інформацію про його роботу на німців.

 

 

Григорія Філоненка працівники «СМЕРШу» 111 стрілецької дівізії Львівського військового округу арештували 28 січня 1946 року та етапували до Управління Міністерства держбезпеки СРСР у Полтавській області 12 квітня того ж року.

Тривалі допити закінчилися 25 травня, а 18 червня відбулось підсумкове судове засідання військового трибуналу Полтавського гарнізону, на якому головував майор юстиції Очеретько.

 

 

На суді Філоненко визнав свою провину:

 

«Винуватим я себе визнаю у тому, що будучи на службі у Червоній Армії та потрапивши до полону за їхнім (німецьким) наказом заправляв їхні машини, підносив бензин, працював на кухні. Потім був відпущений додому у Полтаву…», - розповів військовому трибуналу чоловік.

 

 

Підсумковий вирок був стандартним для чого часу – 10 років виправних таборів з конфіскацією особистого майна (як виявилося, забирати у чоловіка було нічого) та позбавлення політичних прав на 5 років.

 

Що сталося з Філоненком після відбуття покарання і чи від дожив до волі невідомо.

 

Якщо говорити про справу, то повторно за неї взялися у 1992 році. 7 лютого працівник Управління СБУ по Полтавській області, капітан Бутенко, розглянувши матеріали архівної справи, залишив вирок без змін.

 

Автор висловлює вдячність адміністратору інформаційно-довідкової зали сектору архівного забезпечення УСБУ в Полтавській області Олені Євдокімовій за допомогу у створенні матеріалу.

 

Читайте також:

 

Німецька окупація Кобеляк: «українська» печатка, отруєні діти та сотні смертей (частина І)

Німецька окупація Кобеляк: «українська» печатка, отруєні діти та сотні смертей (частина ІІ)

 

Олег ДУБИНА,

doa.in.ua

Надіслати запитання
Ваше ім'я

Invalid Input
Email

Invalid Input
Ваше повідомлення

Invalid Input
Останнє з блогу
30.12.2023

2023: життя Полтави у фото

Рік вийшов складнішим, ніж очікувалось, але іншого ніхто й не обіцяв.

Детальніше>>
02.09.2022

Віктор Крайник: вболівальник «Ворскли» зі світлою душею

Полтавщина втратила людину, яка неймовірно любила спорт та ще сильніше «Ворсклу».

Детальніше>>
Читати блог